Цією статтею ми розпочинаємо цикл аналітичних оглядів систем охорони здоров`я у провідних країнах світу. Але розпочнемо наш порівняльний аналіз з короткого огляду нашої вітчизняної медичної галузі.
Навіть далекій від медицини людині зрозуміло, що наша пострадянська система охорони здоров’я застаріла і вимагає змін, оновлення, свого роду апгрейду. Хронічно хворі або пацієнти, які епізодично звертаються до лікарів, можуть годинами розповідати “страшилки” про рівень надання послуг, матеріально-технічну базу закладів, забезпечення лікарськими засобами і т.п. Якщо банальна простуда часто-густо полегшує гаманець на суму до півтисячі гривень, то що вже говорити про щось більш серйозне.
Міністри приходять та йдуть, а плоди їх діяльності залишаються для випробовування на міцність в українських реаліях. Кожен має своє бачення, кожен реформатор орієнтується на ту систему, яка на його думку оптимальна чи вигідніша. Проте, на жаль, часто-густо забувається, що те, що американцю або французу добре, для українця може мати фатальні наслідки. Не потрібно щоразу “вигадувати велосипед”, все давним-давно є описаним та працює на практиці. У медицині, як і в будь-якій інший галузі, є власні тренди, що вписуються в загальну канву та є відзеркаленням суспільного життя. Але чи враховується цей момент – питання відкрите.
Медична реформа в Україні має запрацювати на повну з 2019 року. Наразі з квітня 2018 року кожен українець може обрати сімейного лікаря. За лікування одного пацієнта протягом року лікар буде отримувати 313 грн. Українська модель охорони здоров’я наразі не схожа на західні аналоги. Держава надає “державний гарантований пакет” – повну оплату екстреної, первинної та паліативної допомоги. Ці гарантії сплачуватимуться коштом державного солідарного медстрахування – частини коштів з податків, які сплачують громадяни. Бюджетні кошти виділятимуть не лікарням за існування, а пацієнтам на лікування, гроші мають “йти за пацієнтом”. Буде створений новий централізований орган влади – Національна служба здоров’я України, який буде розподіляти ці 3,6% від ВВП, згадані вище. Установа буде сплачувати за надані громадянам послуги та призначені ліки. Лікарі мають дотримуватися затверджених протоколів лікування. Тривають обговорення щодо створення системи електронних рецептів. Зараз вільно придбати в аптеках можна більшість лікарських засобів, навіть таких, що в Європі надаються виключно за рецептом.
Щодо допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ), то на проведення однієї програми запліднення ін вітро (ЗІВ) державним коштом наразі може претендувати пара з трубним фактором безпліддя. Інші програми (донацію, сурогатне материнство) родини оплачують з власної кишені в приватних клініках.
Взагалі, в Україні одне з найлояльніших законодавств по ДРТ: офіційно дозволена донація сперми та яйцеклітин, комерційне сурогатне материнство при відносно дешевшій вартості в порівнянні з іншими країнами світу. Це створює привабливі можливості для медичного туризму з Європи, оскільки в багатьох країнах такі речі законодавчо заборонені.
Це звичайно лише дуже короткий погляд на вітчизняну медицину, відкритих проблем та задач – безліч, і, сподіваємося, що всі вони будуть вирішені адекватно та оптимально з правильним запозиченням і впровадженням усіх позитивних аспектів та уникненням негативних у системах охорони здоров`я провідних країн світу, про які читайте у цьому та в наступних номерах нашого онлайн-журналу у циклі “Навколо світу”.
