Проблематика абортів завжди цікавила українське суспільство. Законопроект про заборону абортів депутати намагалися винести на розгляд парламенту ще з 2012 року. На сьогоднішній день депутати від коаліції ініціювали черговий законопроект про заборону абортів в Україні, про що заявив Ігор Мосейчук. Документ допускає проведення аборту виключно у випадках, коли вагітність загрожує здоров’ю або життю жінки.
Звичайно, питання має розглядатися комплексно, враховуючи морально-етичні, релігійні, медичні та ін. аспекти. Ми як гінекологи та репродуктологи висловимо свою думку.
За даними МОЗ щороку близько 200-250 тис. українок приймають рішення штучно перервати вагітність. З них 60% здійснюється за бажанням жінки, а 40% за медичними показами. В чому причина, що в Україні у 20% жінок вагітність закінчується абортом, в той час, як в Східній Європі цей показник -14%, а в Західній Європі -3%? Чому, якщо розглядати суто Україну, то найвищий відсоток по штучному перериванню вагітності спостерігається на східних теренах, а найнижчий на західних?
Питання сексуального життя та планування родини, на наш погляд, входить у поняття загальної культури. Певний тип поведінки обумовлений сімейними традиціями та впливом зовнішнього середовища. Не є нормальним явищем, коли дівчинка розпочинає статеве життя у 13-14 років, не маючи жодного поняття про механізм зачаття та контрацепцію. Зрозуміло, чому за даними світової статистики 75% дівчат, що почали статеву активність до 20 років, переривають першу вагітність.
Звичайно, фінансова сторона проблеми також є актуальною для України – не кожна дівчина репродуктивного віку має можливість пройти огляд гінеколога та обстеження для призначення оптимального засобу контрацепції, а потім щомісячно витрачати більше 200 грн. на упаковку КОК. Але найгірше, коли під впливом реклами жінки починають безконтрольно застосовувати засоби екстреної контрацепції, які не тільки переривають вагітність, але й викликають значний гормональний дисбаланс.
Хірургічний аборт, особливо перший, призводить до запальних процесів репродуктивної сфери і, як наслідок, до утворення спайок. Спайковий процес провокує непрохідность маткових труб і відповідно безпліддя.
За статистикою ВОЗ щорічна кількість хірургічних абортів у світі перевищує 55 млн. Це означає, що на кожні 1000 народжених дітей припадає 400-500 абортів. Близько 70 тис. жінок, особливо афро- та латиноамериканок, щороку помирають від ускладнень після проведеного аборту (особливо кримінального), а кожна 5-та жінка, що перервала першу вагітність хірургічним шляхом, стає безплідною. В окремих випадках навіть допоміжні репродуктивні технології (екстракорпоральне запліднення, наприклад) можуть бути неефективними внаслідок проблем з ендометрієм – хронічного ендометриту на фоні невдало проведеного аборту.
Крім фізіологічної складової існує ще й психологічна, як би не подавалася інформація, аборт –це вбивство, позбавлення права на життя беззахисної істоти. В тих країнах, де церква бере активну участь у житті парафіян (як приклад можна розглядати Польщу), відсоток абортів є значно меншим.
В подібних ситуаціях винна не тільки жінка, але й медперсонал, який свідомо забирає нове життя. Мовою цифр ситуація виглядає наступним чином: 40% абортів проводяться за бажанням жінки, причиною 23% є різноманітні соціальні проблеми, 25% абортів виконується по причині загрози здоров’ю жінки, а в 12% з причини аномального розвитку плоду.
Недарма в протоколах ведення вагітних чітко вказано, що в терміні 10-12 тижнів проводиться перший скринінг. При виявленні генетичної патології (синдрома Дауна, наприклад) в терміні до 12 тижнів проводиться переривання. Якщо аномалія розвитку плода діагностується пізніше, то за рішенням консиліуму лікарів до 22 тижнів дозволяється перервати вагітність за медичними показами. Інші випадки, на нашу думку є недопустимими.
