Лапароскопія являє собою огляд черевної порожнини за допомогою спеціального обладнання. Використовується в діагностиці та лікуванні захворювань органів черевної порожнини, зокрема в гінекології. Лапароскопічні операції проводяться за допомогою лапароскопа (телескопа) з прикріпленою відеокамерою, який поміщений в порожнину тіла і передає зображення на монітор.
Таким чином немає необхідності робити великий розтин черевної порожнини, що надає великі переваги:
- невеликий розмір хірургічної рани;
- менше виражений больовий синдром завдяки меншому ушкодженню черевної стінки;
- швидке відновлення функції кишківника;
- більш низький ризик інфекцій та інших ускладнень;
- хороший косметичним результат;
вкорочення терміну перебування в лікувальному закладі.
Основні інструменти для виконання лапароскопії наступні:
- лапароскоп (оптична система), на який подається через оптичне волокно потужне світло і оптичної окуляр, який передає зображення через відеокамеру на монітор;
- голка Вереша – інструмент, який вводять “наосліп” в черевну порожнину, для створення пневмоперитонеума.
- Пневмоперитонеум − це заповнення газом (як правило вуглекислим) черевної порожнини з ціллю підняття передньої черевної стінки для можливості огляду внутрішніх органів;
- троакари − інструменти через які вводять в черевну порожнину оптику та хірургічні інструменти і які мають клапани для запобігання витоку газу;
- інсуфлятор – пристрій для нагнітання вуглекислого газу в черевну порожнину з можливістю автоматичної підтримки заданого тиску;
- аквапуратор − пристрій, що використовується для промивання черевної порожнини і відсмоктування рідини і крові;
- операційні інструменти – механічні та електричні інструменти для захоплення, різання, зшивання тканин та для зупинки кровотечі.
Сучасна лапароскопія поєднує досвід майже двох століть. Її засновником був Філіп Боззіні, який в 1806 році побудував першу ендоскопічну оптичну систему, яка дозволяла дивитися всередину людського тіла. Але Боззіні ніколи не наважився випробувати ендоскоп на людині. Батьком лапароскопії вважають А. Ж. Дезормекса, французького хірурга. Наступні роки були роками вдосконалення лапароскопічної техніки, особливе значення мав винахід Едісона – лампа розжарювання, так як раніше джерелом світла була свічка.
Перші спроби були зроблені на початку нашого століття. В 1901 році хірург Келлінг зробив першу успішну лапароскопію на собаці використовуючи цистоскоп (ендоскоп для огляду сечового міхура). Перші випробування на людях, вже 10 років по тому, здійснив Джекобс. Спочатку це були тільки діагностичні процедури − огляд черевної порожнини для діагностики кишкового туберкульозу та захворювань печінки.
У 1918 році О. Гетце розробив “безпечну” голку для наповнення черевної порожнини газом, яка після модифікації 20 років потому використовується донині під назвою голки Вереша. Значним досягненням був винахід Хопкінсом вдосконаленої оптики для ендоскопії. Наступний великий прорив був у 1960 році коли винайдено автоінсуфлятор (апарат який утримує постійний тиск газу в черевній порожнині). Подальші досягнення електроніки зробили можливим передачу зображення з черевної порожнини на екран телевізійного монітора. З того часу можливість огляду операційного поля має не тільки хірург, але й його асистенти, що дозволило застосувати для виконання операцій більше ніж одну пару рук.
Лапароскопічна операція проводиться під загальним наркозом. Першим кроком після анестезії є створення пневмоперитонеума. Це робиться шляхом введення голки Вереша в черевну порожнину і подачі вуглекислого газу через неї. Потім голку видаляють і вводять перший троакар для оптики. Наступні троакари для інструментів розміщаються під контролем зору. В деяких випадках необхідно перейти до лапаротомії (традиційного доступу) щоб завершити операцію у випадку ускладнень або анатомічних особливостей. Лапароскопічно можна виконувати всі операції, які виконуються за допомогою класичних методів, але це не завжди доцільно.
В гінекології лапароскопія виконується для оцінки стану органів порожнини малого тазу, в першу чергу у жінок з первинною та вторинною неплідністю. Лапароскопія серед інших діагностичних методів є найціннішою для виявлення будь-яких відхиленнь в статевих органах, наприклад, зростів, кіст, міом. Окрім прецезійної оцінки прохідності маткових труб хірург може оцінити і їх функціональний стан (в першу чергу стан фімбрій, які захоплюють яйцеклітину з черевної порожнини після овуляції). Лапароскопія є «золотим стандартом» для діагностики генітального ендометріозу, який дуже часто призводить до так званого «непояснюваного» непліддя. Крім того, процедура також використовується для діагностики та хірургічного лікування позаматкової вагітності.
Лапароскопія є малоінвазивним методом, тому ускладнення виникають дуже рідко (менше 1%). У деяких випадках, може бути пошкодження тканин (у зв`язку з введенням в організм інструментів), емфізема легенів (у зв`язку з використанням діоксиду вуглецю), післяопераційні кровотечі і проблеми, пов`язані з використанням загальної анестезії. Але це дуже рідкісні випадки.
