За статистикою в 50% випадків антибіотики призначаються та приймаються неправильно. Вже багато сказано, при недоцільність прийому антибіотиків при вірусних захворюваннях. Торч-інфекції також підлягають антибіотикотерапії виключно при гострому зараженні, тобто коли тир Ig M збільшується в 4 та більше разів при повторній здачі аналізу крові через 2 тижні. І подібних випадків можна перераховувати багато.
Одним з постулатів лікування був такий, що тривалість антибіотикотерапії має бути не менше 7-10 днів. Однак сучасні антибіотики у ряді випадків можна приймати короткими курсами та навіть однократним прийомом (як у випадку монуралу, наприклад).
Наступною хибною думкою є та, що антибіотик потрібно змінювати кожні 5-7 днів, щоб бактерії зберігали чутливість до антибіотикотерапії. Однак перед початком лікування раціонально провести антибіотикограму, щоб чітко визначити чутливість мікроорганізмів. Якщо у пацієнта не спостерігається покращення стану через 48-72 години від початку прийому ліків, значить антибіотик потрібно міняти негайно. Якщо препарат є ефективним, то його заміна на інший не сприяє зниженню, а навпаки підвищує ризик формування стійкості бактерій.
Питання генериків також є неоднозначним. Далеко не у всіх випадках є доказана ефективність генерика у порівнянні з оригінальним препаратом.
Думка, що “антибіотики є токсичними, викликають алергію та пригнічують імунітет”, також є далекою від реальності. Це перегукується з твердженням, що оральні контрацептиви є небезпечними, викликають збільшення ваги та інші неприємні наслідки. Все це бере початок від “ ранньої ери” фармакотерапії, коли препарати тільки з’являлися та були недосконалими. Дійсно хрорамфенікол, аміноглікозиди, тетрацикліни були токсичними (ото-, нефротоксичність та ін..) та викликали низку небажаних реакцій. Сучасні препарати, якщо, наприклад, пригнічують імунітет, відбраковуються ще на стадії доклінічних досліджень. А ось деякі групи сучасних антибіотиків (макроліти, наприклад) не тільки не пригнічують, а навіть стимулюють імунну систему. Тому немає потреби паралельно з антибіотиками призначати імуностимулюючі препарати. Крім того, ефективність таких препаратів, як поліоксидоній, анаферон, арбідол, аміксин та ін., не є доказаною в клінічних дослідженнях. І про це також неодноразово згадувалося в різних СМІ. З одного боку пацієнти витрачають дуже немалі суми “на вітер”, а з другого невідомо, які наслідки для імунної системи викличе безконтрольний прийом екзогенних інтерферонів.
Ще з часів університетського навчання пам’ятаю, як нам говорили, що прийом антибіотику має супроводжуватися прийомом десенсибілізуючої терапії – антигістамінних препаратів, тіосульфату натрію, глюконату кальцію, хлориду кальцію і т.п. На сьогоднішній день доказано, що антигістамінні препарати не попереджують розвиток алергічних реакцій при використанні інших лікарських засобів, антибіотиків в тому числі. В той самий час підвищується ризик побічних реакцій організму та вартість лікування.
Помилковим є призначення протигрибкових засобів при лікуванні антибіотиками, ністатину, наприклад. Справа в тому, що у здорових людей ризик грибкової інфекції є мінімальним. Протигрибкові засоби призначаються тільки ВІЛ-інфікованим та онкохворим. Однак навіть цим категоріям пацієнтів не слід призначати ністатин, який практично не всмоктується ШКТ на не здатний попередити грибкову суперінфекцію порожнини рота, дихальних та сечовивідних шляхів, статевих органів.
Ще одним популярним питанням є антибіотики та дисбактеріоз. Антибіотики дійсно можуть впливати на нормальну мікрофлору організму. Однак в більшості випадків зміна складу мікрофлори при цьому клінічно не проявляється, пацієнт не відчуває дискомфорту, тому корекція не потрібна та проходить самостійно. В поодиноких випадках виникає непереносимість конкретного антибіотика, що супроводжується антибіотик-асоційованою діареєю. В таких випадках препарат потрібно негайно відмінити.
Вважається також, що для досягнення максимального ефекту антибіотик слід вводити безпосередньо в ділянку інфекції. Однак більшість сучасних антибіотиків (цефалоспоринів, фторхінолонів та ін..) при довенному введенні добре проникає в уражені органи та тканини, досягаючи оптимальних концентрацій. Місцеве застосування антибіотиків можливе лише при інфекціях шкіри, вагінозі, кон’юнктивіті та зовнішньому отиті.
