Стать дитини визначається хромосомним набором сперматозоїда. Сперматозоїд з чоловічим набором хромосом (ХY) рухається швидше, але живе менше, ніж сперматозоїд з жіночим набором хромосом (ХХ). Найбільша ймовірність зачаття хлопчика – це статевий акт під час овуляції, а поява дівчинки ймовірна при статевому акті на 2-3 дні раніше овуляції (сперматозоїди є активними у статевих шляхах жінки до 72 годин).
Таким чином, стать дитини формується ще при заплідненні, задовго до того, як Ви довідаєтеся, що вагітні і далеко не в усіх випадках можна таким чином запланувати бажану стать.
Точно зробити це можна лише завдяки предімплантаційній діагностиці (ПГД) при проведенні ЕКЗ, однак питання вибору статі при використанні цією методики є некоректним. ПГД використовується для уникнення передачі патологій, пов’язаних зі статтю, іншому поколінню (гемофілія, дальтонізм та ін..).Крім того, застосування ПГД та ЕКЗ є вартісними методиками, які не варта використовувати заради планування статі.
Очікування народження дитини певної статі за твердженнями психологів негативно впливає на розвиток дитини. Плід відчуває досить багато, оскільки чує не тільки слова, але й гормональну інформацію. Неможливо стверджувати яким чином відбувається процес розуміння власної статі та побажань батьків, але стовідсотково дитина відчуває реакцію мами на повідомлення лікаря :”У Вас буде хлопчик (дівчинка)”.
Перинатальним психологам доводиться працювати з жінками, які під час вагітності знаходилися в розпачі з приводу несправджених очікувань. Після народження у дитини може розвинутися почуття відчуження, знехтування, в характері можуть проявлятися риси протилежної статі (типу “Якщо я буду як хлопчик, мама буде любитиме мене”). Відбувається боротьба за прийняття.
Для того, щоб уникнути наслідків, батьки (особливо мама) мають прийняти факт, що стать дитини закладається від зачаття. Немає нічиєї провини у тому, хто вона за статтю, хлопчик чи дівчинка.
По-друге, спеціаліст УЗД може помилятися у визначенні статі плода, тому чітко встановити стать можна тільки після народження малюка.
По-третє, потрібно навчитися любити дитину ще до народження, не “за щось”, а “тому що”, бо дитина, яка розвивається, вже довірилася мамі, вже готова бути рідною, дарувати радість і бути частиною родини.
Причини очікування, як правило, залежать у великій мірі від соціального запиту: чекають на спадкоємця, чекають на дитину іншої статі, ніж старша дитина, для того, щоб дідусь зрадів онуку і т.п.
Важливо знати, що від прийняття і любові залежить відношення до себе у майбутньому.
Якими б не були очікування, за умов щирої любові дитина ніколи не відчує знехтування, розвивається здоровою та щасливою, буде вдячна за те, що її народили.
Окремо розглядаються психологічні особливостей юних вагітних – проблеми особистісного розвитку, зв’язок з власною матір’ю, рівень материнської компетентності, особливості когнітивної та емоційної взаємодії з дитиною після пологів.
Також окремо виділяють особливості вагітності у зрілому віці – рівень тривоги, материнської компетентності, прийняття свого нового “Я”, компенсаторні мотиви пізньої вагітності тощо.
На сьогодні увагу багатьох перинатальних психологів привертає психологія сурогатного материнства: які процеси відбуваються з жінкою, котра проживає вагітність, але в ній розвивається біологічно “чужа” дитина, як психіка готується до передачі дитини біологічним батькам, яким чином проходить адаптація в післяпологовий період, які існують мотиви на збереження вагітності та яким чином розвивається дитина, яку сприймають “чужою”, що відбувається на етапі після народження з цими дітьми з точки зору психології та як вони будуть у свою чергу готуватися до батьківства. Так само багато питань викликає питання донації ооцитів.
